Подібності та відмінності між скануючим обладнанням та фотокамерами

Сьогодні повнокадрові цифрові камери є найпоширенішим вибором обладнання для дигіталізації культурних цінностей в установах по всьому світу. Музеї, архіви, бібліотеки – та й говорячи загалом: державні заклади культури, а також приватні організації, асоціації та фонди, прагнуть отримати якомога кращу якість цифрових зображень. Для цього вони обирають обладнання, яке використовує передові технології та забезпечує високу продуктивність, гарантуючи при цьому захищеність оцифрованих оригіналів. Найчастіше для оцифрування обирають повнокадрові цифрові камери зі світлочутливими матрицями з фізичними розмірами 36×24 мм, які створюють файли з роздільною здатністю щонайменше 50 мегапікселів (Mpx), але майже так само часто використовуються камери з більшими матрицями з фізичними розмірами щонайменше 44×33 мм або цифрові задники з фізичними розмірами 53×40 мм і ще більшою кількістю пікселів – від 80 до навіть 150 мільйонів. Такі системи також включають високоякісні змінні об’єктиви та сучасне, вдосконалене освітлення. На другому полюсі світу діджиталізації опинилися менші підприємства, які все ще використовують сканери в епоху сучасної цифрової фотографії.

Чи відповідає дійсності такий опис стану справ, і чи справді сканери обирають лише невеликі організації, з недостатнім фінансуванням? Навіть сьогодні для професійного оцифрування фотоматеріалів використовують високоякісні скануючі пристрої. Вони все ще певною мірою конкурують із сучасним фотообладнанням, зокрема за співвідношенням продуктивності та якості цифрових зображень. Однак все має свою ціну – інтеграція сканерів, цифрових фотокамер, а також різних гібридних систем передбачає необхідність певних компромісів, приносить вигоди, проте також і витрати, спрямовує оцифрування відповідно до певних стандартів і схем робочих процесів.

Нерідко вважається, що сканери давно в минулому. Звичайно, мова йде не про всі сканери, оскільки пристрої, призначені для оцифрування текстових документів – рукописів і машинописів, книг, газет, а також різних типів плоских об’єктів, таких як плакати, карти, технічна документація, – все ще залишаються необхідним обладнанням для архівів і бібліотек.

З іншого боку, такі відомі виробники, як Kodak і Nikon, вже давно зупинили виробничі лінії популярних і перевірених пристроїв для оцифрування фотоматеріалів, таких як iQsmart3 і Super CoolScan LS-9000 ED. Висококласні віртуальні барабанні сканери від HASSELBLAD (раніше Imacon) були зняті з виробництва в середині 2019 року. На сьогодні на ринку залишилося небагато фотосканерів, на перший погляд орієнтованих на різні цільові групи – від невеликих фото- і поліграфічних студій до прес-агентств та індивідуальних користувачів. Ці організації розглядають оцифрування фотоматеріалів зовсім іншим чином, ніж установи культурної спадщини – більш утилітарно, а тому не співмірно з культурними установами, які створюють цифрові зображення у високо стандартизованому та уніфікованому середовищі. З точки зору Національного цифрового архіву, як і всіх архівів, бібліотек і музеїв, а іноді й фондів чи асоціацій, оцифрування – це процес, орієнтований не лише на користувача, але й на збереження оригінального матеріалу.

Якість кожного цифрового зображення є результатом вимірювання широкого спектру параметрів з використанням спеціалізованих і точних інструментів з метою верифікації отриманих результатів з конкретними рекомендаціями, у випадку з Національним цифровим архівом, що містяться в Наказі директора Державного архіву „Про оцифрування архівних фондів Державного архіву”, який є основним нормативним актом, що стандартизує оцифрування в державній архівній мережі.

Беручи до уваги широкий спектр стандартів, як міжнародних, так і національних, а також динамічно прогресуючий процес зникнення з ринку чергових перевірених і професійних фотографічних сканерів, обґрунтованим залишається питання – чи залишається місце для вищезгаданих скануючих пристроїв в умовах зростаючого домінування цифрових камер? Відповідь не є однозначною. Незважаючи на несприятливий прогноз, все ж є певні ознаки того, що ці пристрої є цілком привабливою альтернативою, як з суто прагматичної точки зору, так і з точки зору жорстких вимог до якості цифрових зображень.

Почнемо з короткого огляду обладнання, що використовується в Національному цифровому архіві для оцифрування фотодокументації на прозорих і світловідбиваючих матеріалах, а також з характеристики фондів установи. Національний цифровий архів збирає та зберігає фотоколекції з понад 15,3 млн об’єктів, створених як приватними особами, так і комерційними та громадськими організаціями, які з різних причин припинили свою діяльність. Приватні колекції зазвичай нараховують по кілька сотень об’єктів, тоді як документація, що залишилася від неіснуючих інформаційних агентств, видавництв чи урядових установ, коливається від кількох сотень тисяч до кількох мільйонів одиниць. Водночас, попри протилежне, саме фотооб’єкти з великих архівних зібрань характеризуються меншим розмаїттям носіїв, ніж фотографії з приватної спадщини. Наприклад, фонд 3/39/0 Військового фотографічного агентства, який містить понад 2,5 мільйона об’єктів (негативних кадрів), складається здебільшого з негативів на плівці типу 135 і 120. Ці матеріали відносно легко оцифровуються за допомогою обладнання для масового та автоматичного сканування, і водночас відповідають стандартам якості, прийнятим у державних архівах. З іншого боку, приватні колекції часто містять великі та різноформатні сімейні альбоми або дуже цінні історичні фотографії – амбротипи або дагеротипи, оправлені в декоративні, позолочені або глянцеві рамки, які роблять їх просторовими об’єктами, недоступними для сканерів.

Національний цифровий архів оснащений чотирма скануючими пристроями для оцифрування фотографій: двома планшетними сканерами старшого покоління Kodak iQsmart³ (виготовленими до 2013 року) та двома сучасними високопродуктивними віртуальними барабанними сканерами HASSELBLAD flextight X5 (зняті з виробництва в середині 2019 року), оснащеними додатковими пристроями подачі для масового оцифрування прозорих матеріалів. Усі вищезгадані пристрої залишаються повністю справними і підлягають регулярному технічному обслуговуванню, але в разі несправності лише на останні два з них поширюється післягарантійне обслуговування, яке передбачає заміну пошкоджених або зношених компонентів на повністю нові комплектуючі. Цілком імовірно, що технічна підтримка цих пристроїв через деякий час буде припинена. Досвід експлуатації вищезгаданого обладнання, детально розглянутий у розділі Технічні аспекти сканерів та фотоапаратів, важливих для оцифрування”, значно відрізняється від досвіду роботи з фототехнікою, яка ще не була впроваджена в повному обсязі в Національному цифровому архіві. Через відносно менший досвід, робота з цифровими камерами ґрунтується на знаннях, отриманих від фахівців як з національного архіву, так і з музеїв та бібліотек, що здійснюють оцифрування колекцій за допомогою фотоапаратів.

Відмінності в оцифруванні світлочутливих матеріалів між сканерами та цифровими камерами очевидні практично з самого початку, а отже, починаючи з організації робочого місця. Робота зі сканерами не вимагає спеціальних умов у вигляді світлодіодних ламп або ламп-спалахів, фотостудії або фотолабораторії. Камери працюють належним чином лише в приміщеннях, ізольованих від зовнішніх джерел світла. Розпорядження Генерального директора Державного архіву про оцифрування архівних ресурсів накладає низку вимог щодо належної підготовки приміщення для оцифрування: матові підлога і стіни 18% сірого кольору, що не відбивають світло, відсутність вікон або металевих жалюзі в дверних рамах, що повністю затемнюють робочу кімнату, чорна стеля. Дуже важливу роль відіграє наявність достатнього простору для основного та додаткового освітлення, можливість використання високої репрографічної колони для фотографування великих об’єктів, а також місця для великого робочого столу. Для сканера, який сам по собі є герметичним робочим приміщенням, потрібен лише стіл або додатковий стіл. Сканери швидше і простіше впроваджувати з точки зору навчання персоналу. Ця перевага пов’язана насамперед з високим ступенем автоматизації процесу обробки, який полягає лише у виборі відповідних параметрів оцифрування, ручному завантаженні фотографічних об’єктів у внутрішню частину машини або у відповідні тримачі, встановлені всередині машини, і, нарешті, у визначенні кінцевого місця зберігання цифрового файлу. Автоматизація сканування становить основу процесу оцифрування у сканерах. Цифрові камери, навпаки, поки що не дозволяють здійснювати такий автоматичний контроль. Однак вони забезпечують універсальність і модульність, яких немає у фотографічних сканерів. Однак, якщо установа оцифровує лише один тип архівних матеріалів, або якщо колекція цієї установи складається з однорідних об’єктів, таких як негативи з невеликою кількістю фотографічних відбитків, навряд чи є потреба в універсальних системах зі змінними компонентами. У цьому відношенні барабанні, плівкові або віртуальні сканери працюють так само добре, як цифрові камери і репрографічні системи, але коштують набагато дешевше.

Ця публікація була створена у співпраці з Олександрою Бжозовською та Матеушем Болестою з Національного цифрового архіву.

◊◊◊

Ця стаття написана в рамках реалізації Національною бібліотекою проекту „”Patrimonium” – оцифрування та доступ до польської національної спадщини із зібрань Національної та Ягеллонської бібліотек”, що співфінансується Європейським фондом регіонального розвитку в рамках Операційної програми „Цифрова Польща 2014-2020” та державним бюджетом.

◊◊◊

Співфінансовано за підтримки Міністра Культури та Національної Спадщини